Кафедра електропостачання

Кафедру електропостачання створено в Київському політехнічному інституті на базі кафедри гірничої електромеханіки, яку в 1949 р. було створено для підготовки фахівців гірничої справи з будівництва та експлуатації шахт і кар'єрів Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів, та колективу викладачів з електроенергетичного факультету.

Згідно з історією інституту кафедру електропостачання було засновано ще у 1936 р., але щодо спадкоємності викладацьких кадрів та науково-методичних розробок існуюча кафедра електропостачання може вважатися продовжувачем ідей і наукових розробок кафедри гірничої електромеханіки (деякі викладачі кафедри гірничої електромеханіки працюють і нині на кафедрі електропостачання).

Із 1959 р. зі студентів груп гірничих електромеханіків розпочалася підготовка фахівців за спеціальністю «Автоматизація і комплексна механізація гірничої промисловості». У зв'язку з цим різко змінюється напрям навчальної та наукової діяльності кафедри. Тому кафедра гірничої електромеханіки в 1959 р. фактично припинила своє існування. її переіменовано на кафедру електрифікації та автоматизації гірничих робіт.

Перший випуск гірничих інженерів за новою спеціальністю в кількості 29 осіб (група АГ-1) уперше в країні відбувся у червні 1961 р. Більшість, випускників цієї групи в подальшому отримали наукові звання та ступені.

У 60-ті роки під керівництвом В.М. Винославського на кафедрі створено наукову школу з питань електропостачання, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами. На кафедрі досліджувалися проблеми створення засобів регулювання напруги (П.Ф. Рибченко, С.Н. Карпов), оптимізації режимів електроспоживання (В.Я. Пащук, А.В. Праховник, І.С. Рябенко), систем електропостачання гірничих підприємств (О.І. Соловей, В.З. Шишков), апаратів бездугової комутації (В.М. Міщенко, В.М. Кононцов), розроблено підсистему «Електропостачання» у системі АСУП для великих промислових об'єднань Білорусі та Уралу (В.Д. Лепорський, А.В. Праховник, В.Ф. Скриль).

У 1988 р. В.М. Винославський залишив керування кафедрою (за віком) і її очолив за сумісництвом д-р техн. наук, проф. Б.І. Мокін, який працював на цій посаді близько шести місяців.

Цього ж року кафедри електропостачання і автоматизації керування електроспоживанням були об'єднані. Новостворену кафедру названо кафедрою «Електропостачання»; її очолив проф. А.В. Праховник.

До 1985 р. на кафедрі електропостачання сформувалася наукова школа з питань управління енергоспоживанням, яку очолив проф. А.В. Праховник і на базі якої створюється науково-дослідний інститут автоматики та енергетики «Енергія» (під керівництвом проф. А.В. Праховннка, який одночасно був завідувачем кафедри).

Кафедра електропостачання з 1988 р. готувала фахівців за двома спеціалізаціями: «Електропостачання промислових підприємств» і «Електропостачання міст». У зв'язку з необхідністю підготовки спеціалістів для служб енергонагляду в 1990 р. було впроваджено спеціалізацію «Енергетичний контроль і маркетинг в електроенергетиці». Кожного року кафед­ра випускала по одній групі із зазначених спеціалізацій.

Зважаючи на необхідність підготовки спеціалістів широкого профілю, зменшення найменувань спеціальностей, кафедра електропостачання зробила і свій внесок у цю державну справу, об'єднавши спеціалізації електропостачання промислових підприємств і міст, і з 1994 р. мала лише дві спеціалізації.

У незалежній Україні кафедра електропостачання взяла активну участь у створенні державних стандартів України. Вийшли з друку стандарти, розроблені за участю викладачів і співробітників кафедри.

Енергозбереження починається із розуміння методів, технологій та шляхів, завдяки яким можливе зменшення енергоспоживання до сучасного рівня розвинутих країн. Система навчання та підготовка кадрів в сфері енергозбереження почала створюватись в Україні з 1997 року (вперше на пост-радянському просторі). Було створено Інститут енергозбереження та енергоменеджменту НТУУ “КПІ”, який згідно Постанов КМУ та наказів відповідних Міністерств є базовою організацією в Україні в цієї сфері з питань освіти, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів та популяризації знань. В цьому ж році було відкрито нову спеціальність “Енергетичний менеджмент”, за якою вже з 2003 року йде випуск бакалаврів, фахівців та магістрів в 12 технічних університетах України. І ці випускники є дуже затребуваними в різних галузях народного господарства - класифікатор професій має відповідні посади: фахівець та професіонал з енергетичного менеджменту та безпосередньо енергоменеджер.

Мережа Центрів підготовки енергоменеджерів (ЦПЕМ), яка створена за підтримкою Європейського Співтовариства на базі провідних технічних університетів у містах Київ, Львів, Харьків, Днепропетрівськ, Запоріжжя, Одеса та Севастополь, може забезпечити проведення навчання на курсах підвищення кваліфікації керуючого та інженерно-технічного персоналу об’єктів енерговикористання. Такі Центри мають необхідне матеріальне-технічне, навчальне-методичне та професійне-педагогичне забезпечення європейського рівня, вони отримали Ліцензії Державної акредитаційної комісії України на право проведення освітньої діяльності у сфері енергозбереження, енергоаудиту та енергоменеджменту, їм надано право видавати слухачам курсів Посвідчення про проходження курсів, Свідоцтва про підвищення кваліфікації та сертифікат Європейського Союзу.

Нажаль потенціал цієї мережі Центрів використовується не повністю. При середньої завантаженості Центрів за рік може забезпечити навчання не менше, як 1400 осіб, зараз - ледь 500 чоловік. Зміст, тривалість та програми навчання розрізняються в залежності від цільової групи й можуть складати від 1-3 денних оглядових семінарів до двотижневих курсів підвищення кваліфікації.

Отримані знання та вміння дозволять на практиці впроваджувати реальні заходи та проекти з енергозбереження, що буде запорукою суттєвого (до 30 %) зменшення енерговикористання у всіх галузях господарства України.

Навчання та “перенавчання” дорослих - це гарна та потрібна річ, але ми вважаємо, що починати змінювати усвідомлення населення України на енергоощадний лад треба з дитячих садочків та середніх шкіл. І ця робота хоча й розпочата з 1999 року - є методичні та практичні напрацювання, але дуже потребує більш глибокої уваги, підтримки та фінансування з боку суспільства.

Світовий досвід на практиці доказав, що фінансування підвищення освітнього рівня всього населення країни в сфері енергозбереження є дуже корисними внутрішніми інвестиціями, які є при найми втричі більш ефективними ніж інвестиції в побудову нових енергетичних потужностей. На сьогодні без перевершення можливо констатувати той факт - Україна до тих пір буде займатися диверсифікацією поставок енергоносіїв, поки пильно, без балачок, обіцянок, а на практиці не займеться енергозбереженням. А для цього необхідні кадри та усвідомлення всього населення в виконанні цих дій. Ми такий потенціал маємо і повинні плідно його використати - час вже давно прийшов!!!